Як розпізнати мотив упередження там, де він не лежить на поверхні? Чому фрагментарні спогади потерпілої людини не означають, що її свідченням не можна довіряти? І як провести інтерв’ю так, щоб отримати важливу для розслідування інформацію, не завдавши людині нової травми?
25 серпня у Львові ці питання стали основою спеціалізованого peer-to-peer тренінгу «Лабораторія практичного досвіду: воєнні злочини та СОҐІ», організованого ГО «Прожектор» у співпраці з Legal Action Worldwide (LAW) за підтримки Swiss Solidarity.
За одним столом зібралися фахівці, які бачать процес документування та розслідування злочинів із різних професійних позицій: прокурори, слідчі, працівники оперативних підрозділів, адвокати та представники громадського сектору. У когось за плечима вже є досвід роботи з воєнними злочинами, хтось значно краще знає потреби спільнот і щодня працює безпосередньо з потерпілими.
Саме ця різниця в досвіді й стала одним із головних ресурсів «Лабораторії».
Коли сексуальна орієнтація чи гендерна ідентичність мають значення для розслідування
Злочини проти ЛГБТІК+ людей під час війни можуть містити деталі, які легко пропустити, якщо не знати, на що звертати увагу. Висловлювання злочинця, характер насильства, вибір конкретної людини як жертви, приниження, погрози аутингом — усе це може вказувати на мотив упередження та мати значення для подальшої правової кваліфікації.
Тому роботу почали зі спільної професійної мови: сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, гендерне вираження, статеві характеристики. Але термінологія тут потрібна не для словника. Від того, наскільки фахівець розуміє ці поняття, залежить, які запитання він поставить під час інтерв’ю, що зафіксує у свідченнях і чи побачить обставини, які можуть виявитися суттєвими для справи.
Учасники працювали з практичними ситуаціями та визначали окремі епізоди злочинів, аналізували їх із позицій міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права, обговорювали можливу кваліфікацію та вчилися відмежовувати воєнні злочини від загальнокримінальних правопорушень і злочинів проти людяності.
Людина може пам’ятати травму інакше, ніж очікує слідчий
Окремий великий блок тренінгу стосувався того, що відбувається з людиною після пережитого насильства.
Травматична пам’ять не завжди вкладається у зручну хронологію. Людина може плутатися в деталях, повертатися до окремих фрагментів, не пам’ятати послідовності подій або реагувати зовсім не так, як від неї очікують. Під час тренінгу учасники розбирали нейробіологічні механізми травматичного стресу, дисоціацію, фрагментарність пам’яті та різні реакції виживання.
Для розслідування це має цілком практичне значення: непослідовність розповіді чи зміна окремих деталей сама по собі не свідчить про неправдивість показань.
Для ЛГБТІК+ потерпілих до наслідків самої травми можуть додаватися інші страхи. Наприклад, що звернення до правоохоронців призведе до аутингу. Що особисту інформацію доведеться знову й знову пояснювати незнайомим людям. Що замість підтримки людина зіткнеться зі стигматизацією, осудом або недовірою.
Саме тому якість комунікації безпосередньо впливає і на якість документування.
Учасники розбирали типові помилки під час інтерв’ювання, моделювали комунікацію з потерпілими та обговорювали, як сформувати безпечний простір для розмови. Які слова можуть допомогти встановити контакт? Яке запитання, навпаки, закриє людину? Де проходить межа між необхідністю зібрати інформацію та ризиком повторної травматизації?
Один кейс — кілька професійних поглядів
Формат peer-to-peer передбачав постійну взаємодію між учасниками. Замість тривалого пасивного слухання — практичні ситуації, запитання, суперечки, аргументація і спроба застосувати знання до конкретного випадку.
У центрі роботи були ситуації, пов’язані з незаконним позбавленням волі, катуванням, жорстоким поводженням, сексуальним насильством та іншими порушеннями прав людини щодо людей через їхню реальну або приписувану сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність.
І тут особливо проявилася цінність різного професійного досвіду.
Слідчий дивиться на ситуацію і думає про обставини, які необхідно встановити та довести. Прокурор — про кваліфікацію і перспективу кримінального провадження. Адвокат звертає увагу на процесуальні гарантії та права потерпілої людини. Представники громадського сектору можуть помітити ризики для людини або особливості взаємодії зі спільнотою, які залишаться невидимими для інших.
Коли всі ці погляди зустрічаються навколо одного кейсу, дискусія стає значно ближчою до реальної практики.
OSINT: знайти інформацію недостатньо
Ще один блок «Лабораторії» був присвячений роботі з відкритими джерелами.
На наскрізному кейсі «Блокпост» учасники аналізували, як OSINT може допомагати встановлювати та перевіряти обставини воєнного злочину. Водночас головним питанням було не лише те, що можна знайти у відкритих джерелах, а те, що з цією інформацією робити далі.
Яке її походження? Чи можна підтвердити достовірність? Як співвіднести знайдені матеріали з іншими доказами? Яку роль вони можуть відігравати у кримінальному провадженні?
Таким чином цифровий пошук розглядали в ширшій логіці доказування: від виявлення інформації до її перевірки та оцінки.
Найскладніші запитання виникали саме там, де починалася практика
Протягом дня учасники активно дискутували про первинну правову кваліфікацію, встановлення СОҐІ-ознак і мотиву упередження, поведінку людини після травми, проведення інтерв’ю та використання інформації з відкритих джерел.
Практичні кейси часом викликали настільки тривалі дискусії, що ставало очевидно: деякі питання неможливо якісно розібрати за двадцять хвилин.
І це важливий результат самого формату.
Реальні кримінальні провадження рідко пропонують очевидні відповіді. Мотив упередження може бути прихованим. Свідчення — неповними. Цифрові матеріали — такими, що потребують додаткової перевірки. А людина, від якої необхідно отримати інформацію, може одночасно переживати страх, сором, недовіру та наслідки травми.
Тому професійна підготовка до роботи з такими злочинами потребує часу на складні кейси, сумніви, дискусію та пошук аргументованого рішення.
Від свідчення — до доказу. Без втрати людини
Львівська «Лабораторія практичного досвіду» ще раз показала, наскільки багато компетенцій сходяться в одній точці, коли йдеться про документування та розслідування воєнних злочинів.
Потрібно знати право. Розуміти психологію травми. Вміти розпізнати можливий дискримінаційний мотив. Знати специфіку роботи з ЛГБТІК+ потерпілими. Перевіряти цифрову інформацію. Ставити запитання так, щоб отримати необхідні для справи відомості й водночас не зруйнувати довіру людини.
Саме навколо цього була побудована «Лабораторія»: учасники проходили весь шлях роботи з кейсом — від першого факту та розмови з потерпілою людиною до визначення значущих обставин, можливої правової кваліфікації та розуміння того, яких доказів бракує.
Для ГО «Прожектор» ця робота є частиною ширшого завдання: сприяти тому, щоб досвід людей, які пережили насильство та інші злочини під час війни, був належно почутий, задокументований і отримав правову оцінку.
А для цього недостатньо лише зафіксувати свідчення. Потрібно вміти побачити в ньому те, що має значення для розслідування, — і зробити це так, щоб у процесі роботи зі злочином не загубити саму людину.
