В Україні триває повномасштабна війна, розв’язана російською стороною, коли в країні вщухала четверта хвиля захворюваності коронавірусною інфекцією. Зрозуміло, що події останнього року суттєво посунули зі шпальт газет та етерів телеканалів питання вакцинації, карантинних обмежень, наявності COVID19-сертифікатів та багато інших тем. Однак це не означає, що хвороба зникла, коли більшість українців перестала слідкувати за її статистикою.
Через багато факторів п’ята хвиля захворюваності, що спостерігалась в Україні восени 2022 року, та шоста, яка розпочалась у лютому 2023 року, виявились майже невідчутні для загалу. Однак світ не оминає увагою ситуацію до питань здоров’я, поки йде війна. Сьогодні Україна посідає 26 місце за кількістю підтверджених випадків коронавірусної інфекції від початку пандемії, а це 5,5 млн випадків, і 18 місце за кількістю смертей від неї в світі. Крім того, збройний конфлікт значно сповільнив темпи вакцинації населення, через що за рік Україна в рейтингу вакцинованих країн скотилася аж на 185 місце – лише 34,65% населення вакциновано останньою дозою первинної серії.
Протягом року медійна команда ГО «ПРОЖЕКТОР» спілкувалася з лікарями та представниками системи охорони здоров’я у прифронтових областях, щоб зібрати інформацію навколо ситуації з COVID-19 та дізнатися, який стан справ насправді.
Щеплення під загрозою обстрілів
Наприкінці літа 2022 року вирушили до Запоріжжя. Як раз українські лікарі готувалися до п’ятої хвилі захворюваності на коронавірус. Тоді, як і зараз, місто перебувало під постійними обстрілами російської армії, яка намагалась окупувати й решту Запорізької області.
Тут потрапили до модульного містечка, де перебували переселенці, який вдалося евакуюватися з окупованих територій Донецької, Луганської і Запорізької областей. Десь неподалік чуємо декілька прильотів – це ворожий «Смерч» знов атакує околиці Запоріжжя. Тимчасові мешканці будиночків запевнили, що на підконтрольній території України спокійніше.
Завідуюча лабораторією №11 центру первинної медико-санітарної допомоги №6 Світлана Марашова розповіла, що з 360 мешканців містечка 138 людей з повним курсом вакцинації проти COVID-19 і 41 вже отримали бустерну. Однак це не єдине щеплення, якого потребували ті, хто виїхав з-під окупації.
– Кожні десять років повинні оновлювати щеплення від правцю та дифтерії – і люди звертаються. Окрім тих пацієнтів, хто звертається по строках вакцинації, є багато пацієнтів, які приходять після консультації травматолога для вакцинації по травмі, – констатувала вона.
Медикиня додала, що контролюють увесь процес вакцинації сімейні лікарі. Бо у модульному містечку слідкують, щоб кожен пацієнт , який перебуває тут підписав декларацію з сімейним лікарем і спостерігався в нього.
Одною з таких є лікар-педіатр Валентина Шляхова. Вона підкреслює, що частіше за все діти приїжджають до містечка без будь-якої документації, тому лікарі дотримуються національного притримуємося календаря щеплень і вакцинують дітей відповідно до їхнього віку.
– Якщо мова йде взагалі про малечу, ми спостерігаємо за їх станом здоров’я і також обов’язково проводимо щеплення за календарем, – підкреслила вона.
Щодо тих батьків, які відмовлялися щепити своїх дітей, лікарка зазначила, що таких небагато.
– Звісно ж вони є, але у меншості. Часті ж за все відмовники схиляються до читання жовтої преси. Раніше було більше щеплених дітей, а тепер – тільки за згодою батьків. І чомусь часто буває, коли батьки вирішують долю своїх дітей: самі вони захищені, а дитині чомусь відмовляють у імунізації, – констатувала Валентина Шляхова.
На боці вакцинації і дільничний лікар-педіатр амбулаторії №8 ЦПМСД №6 Тарас Мартинюк.
– Вакцинація є профілактикою проти хвороб з серйозними наслідками. Після спалаху захворювання на заході країни в кінці 2021 року, ми планували з березня 2022 року додаткову вакцинацію і додаткові «тури», але події з військовою агресію рф внесли свої корективи. – розповів лікар. – Через це почалася як зовнішня, так і внутрішня міграція населення, а в тому числі і дитячого. Велика кількість дітей переселилася з постійних місць проживання, тому це дуже ускладнило вакцинопрофілактику.
Підтримуючи контакт зі своїми пацієнтами, він констатує, що чимало запорізьких дітей опинилося на Тернопільщині, Львівщині та інших західних областях в той час, як до нього потрапляють пацієнти з Донеччині та Луганщині, окупованих міст Мелітополь і Бердянськ, прифронтових міст Пологи та Оріхів.
Понівечені лікарні, викрадені «швидкі»
В ніч перед візитом команди ГО «ПРОЖЕКТОР» до Харківської обласної військової адміністрації, російська армія знов завдавала ракетних ударів по місту із зенітно-ракетних комплексів С-300. Однак містяни кажуть, що за тривалий час ця ніч була одною зі спокійніших. За вікнами був лютий 2023 року.
У кабінеті спілкуємося з директором департаменту охорони здоров’я ХОВА Максимом Хаустовим. Він чітко, крок за кроком пригадує кожен етап, з яким стикнулася система охорона здоров’я регіону за рік війни.
– Напочатку були дуже великі виклики. У перші тижні була порушена логістика і доставка медикаментів зі складів. Потрібно було переробляти маршрут пацієнта, тому що були окуповані території. Було дуже важко, а потім взагалі закрили доставку гуманітарної допомоги у лікарні, які були в окупації. Перші місяці це ще було можливо, коли росіяни пропускали, а потім вже в травні вони повністю заборонили привозити гуманітарну допомогу, – згадує він.
Важливим питанням залишається екстрена медицина – карети швидкої допомоги потрапляють під обстріли або вимушені пересуватися зруйнованими або другорядними автошляхами, через що постійно потребують ремонту, більше витрат на паливо.
У вересні 2022 року українські війська звільнити більшу частину окупованих територій Харківщини – й тоді система охорони здоров’я зіткнулася з новими проблемами: розбиті та розкрадені лікарні, понівечене обладнання, побиті та викрадені карети швидких.
– Розбита лікарня міста Ізюм – це те, що ми отримали після деокупації. Потім Куп’янська лікарня, яка при окупації була ціла, а після росіяни знищують її обстрілами. Так само руйнується Вовчанська лікарня. І ми несемо там найбільші збитки. Бо лікарня – це не тільки будівля, але й дороговартісне обладнання, що знаходиться всередині і його неможливо іноді вивезти, як наприклад, комп’ютерний томограф, рентген, системи киснезабезпечення, які вмонтовані, без можливості від’єднати і вивезти, – констатує Максим Хаустов.
Болісно і відверто описує стан речей і головна державна санітарна лікарка Харківської області Любов Махота, вона ж – генеральна директорка ДУ «Харківський обласний центр контролю профілактики хвороб» МОЗ України.
– В окупації було сім відокремлених структурних підрозділів – й після деокупації нічого не могли робити. Наші фахівці виїжджали туди з інших районів або Харкова, – ділиться вона.
Керівниця показує фотографії двох повністю зруйнованих філій у Покотилівці та Дергачах, пошкоджені будівлі в районах.
– Сотні вікон вилетіло, тріщини у стінах, лабораторне обладнання розбите й розграбоване, викрадені автомобілі або розграбовані – це впливає на нашу роботу. Відновлюємо як можемо за допомогою Міністерства охорони здоров’я, ВООЗ допомагає, але ще дуже величезна низка проблем не вирішених, – зазначила вона, додаючи, що персонал не припиняв працювати і навіть в окупації відчайдушно намагався проводити лабораторні дослідження, однак в місцях постійних обстрілів зусилля зводяться нанівець. – Близько 30 населених пунктів у Куп’янському районі та Вовчанській ОТГ, які на кордоні, залишаються окуповані. Тому ми маємо ризики і недостатньо виявлення інфекційних захворювань і недостатній облік.
Повертаючись до питання захворюваності на коронавірусну інфекцію, директора обласного центру контролю підкреслила, що моніторинг епідеміологічної ситуації та реєстрації випадків COVID-19 під час війни не припиняється. Установою було зафіксовано, що під час активних бойових дій показники захворюваності знизилися у 50-70 разів у порівнянні з 2020-2021 роками, а про п’яту хвилю захворюваності говорять, як значно напружену й меншу за осінні хвилі попередніх років.
Таке зменшення лікарі пов’язують в тому числі з виїздом населення, яке скоротилося на Харківщині вдвічі. Про це говорить статистика щеплень, яку надали у відділі моніторингу і імунопрофілактики КНП Харківської обласної ради «Дитяча інфекційна клінічна лікарня».
– Загалом у 2021 році відсоток щеплення дорослого населення склало 41%, а у 2022 році – не більше 20%. Щодо дітей, то наприклад проти поліомієліту у 2021 році було вакциновано понад 12 тисяч дітей віком до одного року, а у 2022 році – десь 6 тисяч. Тобто вполовину менше, бо населення виїхало, в тому числі близько 50% дітей, – констатує завідуюча відділу Валентина Іскля.
Тим не менш, тут сподіваються, що невдовзі харківчани повертатимуться. Медійній команді ГО «ПРОЖЕКТОР» показують склад імунобіологічних препаратів, де зберігаються вакцини для всього Харківського регіону і на підставі наказів департаменту охорони здоров’я розподіляється по районам. Препаратів достатньо, однак кількість пацієнтів мала.
– Ті райони, що були в окупації, залишались без вакцини. І як тільки звільнялися, вони надають лист про потребу, і ми надаємо вакцину або зі складу, або здійснюємо перерозподіл з інших районів. Ніхто без вакцини не залишається, – додала завідуюча відділом. – Звичайно, набагато менше замовлень на вакцини, ніж було до війни. Взяти, наприклад, Ізюм і Куп’янськ – це головні райони області, і зараз спостерігаємо значно менші замовлення. Беруть десь 30-50 доз – і пробують, проводять підрахунок дитячого населення: хто є, хто вертається, хто вибув.
* * *
За попередні три роки людство відчуло, як вірус COVID-19 мутує, що призводить до появи нових його штамів. Спочатку лютували «Альфа» і «Бета», тривалий час не вщухав «Дельта», що з’явився в Індії і заполонив увесь світ. Потім був «Омікрон», який походить з ЮАР. Він витіснив усі інші мутації і подальші форми коронавірусу вже не викликали занепокоєння.
Попри усе слід пам’ятати, що людство повинно залишатися насторожі та дотримуватись правил імунізації. У світі існують місця, де немає достатнього рівня санітарних норм, і коронавірус може продовжити мутувати там, утворивши неприємний сюрприз в тому числі й для України.
Автори – Олексій Лосинець, Артур Чупригін