14 березня українці відмічають подвиг тих, хто добровільно пішов на фронт. Добровольці, на жаль, часто стикаються з порушенням своїх прав, з чим за останній рік команда ГО «ПРОЖЕКТОР» неодноразово зіткнулася – і про це далі.
Згадуючи історію, то в цей день у 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та поїхали на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету.
Новий виток розвитку добровольчому руху надав Закон України «Про основи національного спротиву». Його ухвалили 16 липня 2021 року. Закон визначає, що добровольче формування територіальної громади – це воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади.
Проте з часом з’явилися деякі питання, особливо щодо ЛҐБТ+, де один з партнерів або пара нарівні з іншими людьми добровільно стали до лав армії, а заради захисту свої прав у 2018 році ЛҐБТ-військові утворили громадське об’єднання «Українські військові ЛГБТ+ за рівні права». Вони, як і кожний військовий, виконують свої обов’язки і поставлені перед ними задачі, і ЛҐБТ-спільнота ще раз доводить, що війна – це про захист рівності перед людяністю. Незалежно від сексуальної орієнтації чи ґендеру.
Право воювати без зброї
Команда проєкту «Human Rights Clinic», яка займалася питаннями людей з ВІЛ, ЛҐБТ та жертв насильства, від початку повномасштабного вторгнення розширила свою діяльність, адже за захистом почали звертатися ті військові, хто добровільно пішов боронити нашу державу, але зіткнувся з порушенням свої прав. Щодо питань, з якими звертаються вони, то перелік актуальний духу часу: комусь відмовили в переводі по службі через стан здоров’я, комусь не виплатили грошової винагороди та інших платежів, а на когось неправомірно відкрили кримінальну справу. Ось одна з історій.
«До нас звернувся військовий. В нього друга група інвалідності. Він пішов добровольцем в ЗСУ. Після чого його стан здоров‘я різко погіршився. Після проходження ВЛК отримав статус обмежено придатний. А лікар-психіатр рекомендував не залучати чоловіка до служби зі зброєю. Військовий написав рапорт на переведення в частину забезпечення, військовий комісаріат, тощо. Однак, йому відмовили усупереч Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ. Зараз він продовжує служити на посаді стрільця», – розповідає юристка проєкту Єлизавета Барашкова.
Вона надає правову допомогу цьому добровольцю. Головна претензія бійця – є багато проблем зі здоров’ям, йому важко служити зі зброєю. Обмежена придатність – особи придатні до деяких типів служби, зокрема: у військкоматах, установах, тощо. Серед іншого, є пряма заборона залучати таких осіб, зокрема, до служби зі зброєю.
«Зараз ми намагаємось врегулювати це питання на рівні військової частини, написати новий рапорт про переведення на службу, яка є по силам бійцю», – додає правозахисниця.
Юристка відмітила, що правами наших військових досить часто нехтують. І користуються тим, що вони просто не знають, які права мають. Вона закликає не боятись звертатися за допомогою до юристів, якщо ви вважаєте, що ваші права порушені.
Потреби не зменшуються
Підтримує таку думку і волонтерка Тетяна Левченко. Вона чимало часу проводить, допомагаючи у зборі новобранців на службу, які звертаються з тими чи іншими потребами до ГО «Рада громадської безпеки», з якими минулого року ГО «ПРОЖЕКТОР» спільними зусиллями збирали медичні препарати для індивідуальних аптечок. Вона вважає, що проблема утиску права добровольців існує. І треба більше робити акцент на цьому. Часто військові не розказують про такі випадки, щоб в них не було неприємностей. Тетяна вважає, що права добровольців мають бути надійно захищені, аби вони не втрачали мотивації.
«Іноді слова не йдуть в одну ногу з ділом. На жаль, ми стикаємося з ситуаціями, коли бійця відправили на фронт, а бойове розпорядження він з собою не отримав», – розповіла Тетяна Левченко. Є такі люди, які в перші дні пішли на захист.
Волонтерка розказала, що у добровольців й досі залишається дуже багато потреб: грілки, аптечки, обмундирування, квадрокоптери мавіки, тепловізори, шкарпетки, взуття. Тетяна зазначає, що волонтери гуртуються, єднаються люди, які з 2014 року один одного знають. До прикладу, одні волонтери купують флісові костюми, інші – взуття, а потім поділилися між собою.
«Недавно була гаряча потреба: українські бійці потрапили в оточення і залишилися без тепловізорів. Гукнули, у кого є, і так знайшли. Хто мав, той і поділився. І відправили на Бахмут», – додає вона.
Переживання війни
Окрім захисту прав і нагальних потреб, загострюється проблема психологічної підтримки військових та їхніх сімей. Психологиня проєкту «Human Rights Clinic» Юлія Арсієнко акцентує увагу на тому, що однією з основних психологічних складностей, які переживають родини і близькі військовослужбовців, є страх втрати. Сім’ї залишаються в тилу і довгий час не мають зв’язку з рідними.
«Всі члени родини травмовані війною і часто страждають від різного ступеня вираженості посттравматичного стресового розладу. Бо переживання за рідних на фронті ускладнює емоційний стан», – констатує психологиня.
Наступне випробування, з яким стикається родина, – це поранення, лікування і реабілітація, і не завжди мається на увазі фізичне здоров’я. Для будь-якої сім’ї це складний період в житті. Часто сімейний уклад змінюється в зв’язку з тим, що один дорослий на війні, або проходить лікування. А інші члени родини беруть на себе обов’язки на межі можливостей.
«Психологічна підтримка родин військовослужбовців так само важлива, як і робота з нашими захисниками. Адже оточенню потрібна не тільки психологічна підтримка, але і навички того, як зарадити близькому, який повернувся з війни, допомогти адаптуватися і відновитися. Ми закликаємо в цей складний час не відмовлятися від психологічної допомоги і піклуватися про себе, відвідувати групи і індивідуальні зустрічі», – резюмує Юлія.